Бошки марихуана планчик Кизляр

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Вот день начался, а я уже знала, что сегодня будет угар! И так, на районе собралась наша компания, мои наркоманские друзья - Артем, Димон и Вован. Мы решили сходить за закладками - это, на самом деле, про наркотики я говорю. Всех нас, конечно, понесло на запах ширева, да и поймешь, нам всегда нужна эта "зеленая радость". Куда же без неё?

Вообщем, мы пошли к нашему поставщику, Валере. Он считал себя настоящим "атомом" - такие у него были самооценка и гордость. Всегда кайфовали на его товаре, ведь каждая закладка шла в ракете, а не в конвертике. Вот такими "космическими" делами занимается наш район!

Подошли к Валере, он сразу понял, что мы не на поболтать пришли. Вручил нам маленькую пакетик с шишками - ведь именно нашли мы этот зеленый урожай. Договорились о цене, Валера нам скидку сделал, видимо, рад нашим постоянным заказам.

Ну, а после покупки, мы решили еще добавить украшения к своим осколкам в разуме и сделать пирсинг. Знаете, я уже давно хотела себе пирсинг в носу - казалось, что это будет "круто" и "стояще". И вот, наконец, пришло время.

Мы направились к тату-мастеру нашего района. Этот чувак называл себя Серегой и был разным от других - он помимо тату еще делал пирсинги. После слегка угомонившегося "баханья", мы вошли в его салон.

Серега посмотрел на нас и улыбнулся: "Эй, ребята, в чем повод?" - спросил он.

Серега вел нас в комнату с зеркалом и рассказал, что будет делать. Руки у него были очень нежные, аппарат с пирсинг-иглой выглядел устрашающе. Но нам было пофиг, мы и так уже были вжаренными от шишек марихуаны.

Серега провел дезинфекцию и взял иглу. Чувствовала себя, как на передовой - прямо как копье, только вместо оружия я встречаю иглу.

И тут, игла пронзила мою носовую перегородку. Боль была резкая, но я не сделала ни звука - ведь я молодец, мужик. Серега закончил дело, и я посмотрела на себя в зеркало. Было немного крови, но также и гордость - я сделала пирсинг!

Артем:

Ну ты, бро, сумасшедшая! Наверное, очень болело?

Димон:

Да ладно, это же ничего. Я свою язычок перфорировал, так вообще не почувствовал!

Мы потом долго обсуждали наши пирсинги и показывали друг другу новые вещицы, но постепенно наш энтузиазм немного улегся - шишки марихуаны начали себя проявлять. Но даже этот "седативный" эффект не мог сравниться с чувством, что ты сделал что-то смелое и неповторимое!

Вот такие истории случаются со мной, когда я решила бахнуться шишками и сделать пирсинг. А какие истории у вас, чуваки?